На 58-му Конгресі ISU, що пройшов 6-10 червня у Пхукеті, було прийнято важливе й історичне рішення про підвищення мінімального віку для фігуристів у дорослій (Senior) категорії. Він змінюється з 15 до 17 років. Це підвищення увійде у силу поступово впродовж двох років. Поговоримо про історію питання, причини такого рішення та його значення для фігурного катання.

Нагадаємо, на сьогодні, згідно з правилами ISU, діють наступні вікові категорії:

• дорослі (сеньори, Senior) – з 15 років
• юніори (Junior) – з 13 до 19 років (до 21 року для спортивних пар та танців)
• Advanced Novice – з 10 до 15 років (до 17 років для спортивних пар та танців)
• Intermediate Novice – до 15 років
• Basic Novice – до 13 років

Дорослі:

15→17

Історія вікового ліміту

Поточний мінімальний ліміт для сеньорів у 15 років був введений офіційно на Конгресі 1996 року в Давосі. До того він був встановлений на 13 років ще з початку ХХ століття. Головними аргументами про підвищення віку в Давосі були переважно переймання щодо безпеки у спортивних парах. Підвищення ліміту було без дворічного періоду поступового підвищення, але було виключення, що дозволяло виступати по сеньорах тим, хто вже встиг узяти участь у цій категорії до зміни ліміту.

На Конгресі-2000 у Квебеку це виключення прибрали, і мінімальний вік для спортсменів, що виступають по сеньорах, було зафіксовано.

Це підвищення (з 13 до 15) було повʼязано з розвитком фігурного катання та ускладненням елементів. Що ж змінилося з того часу?

Трансформації фігурного катання 1991-2022

У фігурному катанні було дві важливі тектонічні трансформації.

Перша – знищення фігур у 1990-му. Друга – зміна системи суддівства у 2004-му.

1. Майже 100 років (до 1990-го), окрім короткої та довільної програми, фігуристи катали ще й “фігури” – паттерни на льоду, які оцінювалися суддями. Власне, в українській та англійській мовах “фігурне” катання завдяки ним так і називається. Обовʼязкові фігури були тим базисом, який закладав фундамент техніки, володіння ковзанами та на якому будувалась довільна програма. Без цього фундаменту складно робити якісні заходи на стрибки і доводиться стрибати силою. Після знищення фігур роль стрибків на загальну оцінку на змаганнях суттєво виросла.

Давід Ліу виконує останню фігуру в історії змагань ISU. Чемпіонат світу-1990, Галіфакс, Канада

2. Друга тектонічна трансформація – це зміна системи оцінювання. З 2004 року ISU відійшла від системи “6.0” і перейшла на систему “IJS”, у якій судді оцінюють елементи, а комп’ютер вираховує сумарний бал. Попри нескінчені суперечки щодо плюсів та мінусів обох систем, можна стверджувати, що система IJS досягла однієї зі своїх задач у стимулюванні ускладнення технічної сторони фігурного катання. Наприклад, ось графік четверних стрибків на усіх змаганнях ISU з 2007 до 2016 з нашої старої статті. Зараз, звичайно, зріст ще більш драматичний. Багатообертні стрибки в повітрі стали головним вирішальним фактором у змаганнях з фігурного катання. Майже вся перша 20-ка чоловіків на дорослих змаганнях стрибає по кілька четверних, а останніми роками й жіночий топ змагається з четверними стрибками.

Багатообертні стрибки

Цікаво, але на північноамериканському континенті школа стрибків тривалий час цінувала стрибки в довжину, а не в кількість обертів. Потужний стрибок з прольотом через пів ковзанки – це викликало емоції та позитивні оцінки від суддів. Натомість погоня за більшою кількістю обертів призвела до зміни пріоритетів – тепер стрибок у три оберти фактично на одному місці цінувався більше. Сліди того часу можна побачити в так званих “затриманих стрибках”, які виконуються в довжину й фактично починаються зі стрибка у шпагат – наприклад, “затриманий аксель” (delayed axel). На жаль, їх можна побачити зараз тільки в гала-шоу чи на розминках. Ось чудове відео підбірки затриманого акселя від Юдзуру Ханю:

Досвідчені тренери розуміли цю проблему з фокусом на обертаннях. Легендарний Карло Фассі – тренер багатьох олімпійських та світових чемпіонів – ще в 1988-му писав:

“…якщо ми почнемо фокусуватись на багатообертних стрибках, то щороку матимемо одноразових чемпіонів, які будуть покидати наш спорт у 17 років, і фактично закриємо цей спорт від інших…”

Це було написано у 1988-му. Так чи інакше, поточний тренд – це четверні стрибки.

Але що потрібно для вдалого четверного стрибка?

На відміну від фігур чи, власне, катання, багатообертний стрибок у повітрі потребує окрім правильної (і складної!) техніки, певної форми тіла. Вертикальна висота стрибка не залежить від кількості обертів і обмежена стрибковими даними спортсмена та технікою заходу. Тож змагання переважно відбувається у швидкості крутки в повітрі. За законами фізики, що ширше плечі чи стегна фігуриста, то більше сили потрібно, щоб закрутити себе з потрібною кутовою швидкістю.

Наприклад, для подвійних стрибків кутова швидкість має бути приблизно 1650 градусів на секунду. Для потрійних – 1750. Для потрійного акселя – 1950. У каскадах 3-3, до речі, кутова швидкість другого стрибка має бути приблизно, як у потрійному акселі, щоб каскад був вдалий – це одна з причин, чому каскади такі складні.

Залежність між формою тіла та кутовою швидкістю, яку можна досягти нелінійна. Це означає, що кожен додатковий сантиметр у плечах робить непропорційно складніше обертатися з такою самою швидкістю. Що означає відсів не по силі, техніці чи досвіду, а відсів за формою тіла.

Одна й та сама фігуристка у 20 років не має шансів виграти в себе самої 15-річної попри те, що стала на 5 років більш досвідченою, більш натренованою та сильнішою!

Тож куди це привело фігурне катання у 2022-му?

Перш за все, як і казав Карло Фассі, ми маємо “одноразових чемпіонок”, які полишають спорт у 17-19 років. У певному сенсі це стало навіть нормою. Але найбільшою проблемою стало те, що змагання перейшли в площину “вижати максимум з фігуристки, поки не підросла” – встигнути до пубертату.

“Встигнути”

Це поступово створило скажений тиск на фігуристів, тренерів та батьків – встигнути. Вижати максимум з дитини, поки не почалось таке нормальне людське явище, як дорослішання та ріст. Щоб бути успішним на чемпіонатах о 15 років, потрібно вже показувати топ-рівень стрибків о 13 років. Щоб дійти цього рівня, потрібно вже о 10 років мати весь набір потрійних і стабільний. Щоб отримати такий рівень – потрібно багато спроб стрибків.

Цей скажений рівень навантаження є шкідливим для дітей, чиї тіла ще формуються. Як вже зазначалось вище, четверні стрибки не сильно відрізняються від потрійних висотою. Сила удару (vertical ground reaction force) фактично не відрізняється. Але, четверні стрибки толерують значно менше помилок у техніці і потребують значно більше спроб для того, щоб дійти стабільності. Це призвело до того, що кількість стрибків які фігуристи виконують впродовж року виросла до рівнів, які призводять до так званих repetitive stress injuries - цілої низки проблем та хвороб від тендиніту та бурситу до стресових переломів.

Психологічні аспекти цієї погоні за багатообертними стрибками до пубертату не менш важливі. Діти у цьому віці мають і так купу проблем повʼязаних з дорослішанням, з необхідністю вчитись у школі тощо, плюс навантаження повʼязані з тренуваннями. Вони погострили проблему з розладами харчової поведінки серед фігуристів, які в свою чергу, призводять до синдрому дефіциту енергії (RED-S та так звана “тріада спортсменки”), зменшення щільності кісток та додатково підвищують ризик травми.

Реакція країн

Як на це реагували різні країни? Більшість країн просто рухаються по інерції і не мають чіткої позиції. Країни з комуністичною системою спорту – переважно це росія – вижимають максимум з цього, нехтуючи питанням здоровʼя спортсменів і користуючись цим. На кожну російську 15-річну зірку з четверними стрибками, є тисячі таких само талановитих дітей з травмованими спинами, колінами та психікою. Гормональні препарати для затримки пубертату у росії навіть не сприймаються як допінг. Історії з відомими фігуристками в комі від анорексії чи самогубства не є сюрпризом, але більшість таких історій відбуваються з не відомими фігуристками. Як наслідок, серед тих, хто черпає інформацію про фігурне катання з російських джерел, є популярною думка, що підвищення вікового ліміту це “політична гра”.

В той же час країни з розвинутими спортивними дослідницькими інститутами (такі як Канада чи Норвегія) зайняли чітку позицію по захисту спортсменів. У Норвегії заборонено вчити потрійні до певного віку взагалі, оскільки їх дослідження довели, що такі навантаження шкодять росту кісток до певного віку (у Норвегії найрозвинутіше законодавство щодо дитячого спорту). У Канаді, в якій взагалі весь спорт побудований навколо науково-обгрунтованої системи довгострокового розвитку спортсменів (LTAD), шукають компроміси між тим, що вони вважають правильним та між віковими правилами ISU.

LTAD

Власне, пропозал, який був озвучений на цьому конгресі від імені ISU Council це, фактично, вижимка з канадської LTAD.

LTAD – це найрозвинутіша в світі система розвитку спортсменів, яка застосовується на національному рівні в деяких державах (перш за все в Канаді). Вона відповідає на питання “як взяти у спорті будь-яку людину, довести до її до свого максимуму – будь-то персональне задоволення чи олімпійська медаль – та залишити в цьому спорті якнайдовше”. Ми радимо вивчати LTAD усім тренерам та клубам, та перекладаємо LTAD українською.

У пропозалі розкривається таке поняття зі спортивної науки як “вік розвитку” – developmental age. Це один з ключових компонентів LTAD, який, простими словами, означає, що різні люди дорослішають по різному. Хтось може бути у 15 років на тому етапі дорослішання який більшість проходить у 13 років (це означає, що хронологічний вік – 15 років, а “вік розвитку” - 13 років). Також багато приділено уваги “skeletal age” – віку сформованості кісток. Фази формування та росту кісток досить непогано вивчені, і ризик травмування кісток, особливо під регулярними повторюваними навантаженнями досить відомі і науковий консенсус у тому, що до 17 років цей ризик зменшується.

Цікаво, що фізіологія формування людини в контексті спорту досить непогано описана і в науковій літературі ще радянських часів (фактично, LTAD почалося як адаптація радянських спортивних досліджень у більш холістичному підході, а не лише для малої кількості топ-атлетів). Але в Україні наукові знання ніяк не трансформуються в практичні політики спортивних організацій, а залишаються у конспектах учнів вищих навчальних закладів.

Тож підвищення вікового ліміту для дорослих фігуристів – це відповідь на системну проблему здоровʼя фігуристів у всьому світі.

Поступове підвищення

Рішення про підвищення було майже одностайним – 100 голосів за і 16 проти.

Впровадження ліміту буде поступовим. У сезоні 2022/23 ще залишиться ліміт з 15 років. У 2023/24 – підніметься до 16 років. І у 2024/25 вже буде 17 років.

Наслідки підвищення вікового ліміту

Наслідки цієї важливої зміни ми побачимо у наступні олімпійські цикли. Очікування, звичайно, в тому, що це трохи наблизить фігурне катання до більшості видів спорту, де пік карʼєри співпадає з піком атлетичного розвитку людини. Менше тиску встигнути до дорослішання дасть більше можливостей для повноцінного поступового розвитку фігуристів. Це має призвести до меншої кількості травм, та більш здорової атмосфери загалом. Певні школи та практики – такі як техніка стрибка силою – скоріш за все стануть менш популярні, оскільки погано працюють в довгостроковій перспективі.

Поки що невідомо, чи медична комісія ISU якось планує моніторити результат цих змін.

А що ви думаєте? Напишіть свої думки на форумі.