Цього місяця виповнюється 30 років організації під назвою УФФК – Українська Федерація Фігурного Катання. Ми не празднуєм™, але вирішили розказати, що з себе представляє ця організація, та які її успіхи за 30 років статусу “національної” по нашому улюбленому виду спорту.

Ця стаття та відео особливо буде корисне тим, хто лише нещодавно зв’язав своє життя з фігурним катанням в Україні, і ще нічого не знає про цю організацію. Також ми резюмуємо поточне становище українського фігурного катання у 2021-му році. Воно є наслідками та результатами 30-річної діяльності УФФК.

Відео:

Державна спортивна політика

Для розуміння загальної картини варто почати з того, що в Україні за інерцією діє радянська модель спорту.

Що це означає?

Якщо дуже коротко, то в світі є дві моделі розвитку спорту – радянська та європейська, або як ще їх називають в науковій літературі – комуністична та демократична. Європейська модель базується на тому, що спорт належить суспільству, люди об’єднуються в клуби, клуби – у федерації, і є взаємовигідні відносини з державою. Держава зацікавлена у тому, щоб нація була здорова, займалась спортом, і ще й здобувала медалі на світовій арені. А клуби та федерації зацікавлені у додатковому фінансуванні та спортивній інфраструктурі, що може надати держава.

Комуністична ж модель працює навпаки – спорт належить державі, і вся структура побудована згори донизу. Через підконтрольні міністерству федерації та централізовану систему державних шкіл - ДЮСШ. Вона була закладена ще Йосипом Сталіним у середині ХХ століття, для нього це було важливим інструментом показати світу, що комунізм кращий за капіталізм.

Україна ще тримається за цю радянську систему.

В ній спортивні федерації – і не лише УФФК – здебільшого є лише виконавцями державної планової політики спорту. Історично в них немає ні стимулів, ні досвіду розвитку свого спорту, як продукту в умовах ринкової економіки, та задоволення інтересів людей, що займаються цим спортом. Тобто їх головна функція – виконувати накази та плани нагору.

Люди – спортсмени, тренери, батьки, фанати – в цій системі не мають ні прав, ні голосу, ні можливості впливати на розвиток свого виду спорту. Вони ніхто.

Детальніше про проблематику української системи спорту читайте у статті: “Що не так з Українською Федерацією Фігурного Катання?”.

Як результат, станом на 2021 рік, в Україні:

• спортом займається близько 15% людей (у Європі – 50-90%);
• масовий спорт фактично не існує;
• не будується спортивна інфраструктура – низька кількість людей в спорті не створють економічного попиту, а держава не може будувати все сама;
• застаріла радянська система стимулів (Майстер Спорту, Заслужений Тренер тощо) не дає розвиватись демократичним та ринковим системам стимулів;
• адекватні та кваліфіковані фахівці здебільшого покинули Україну;
• фокус на результатах, а не на масовості призвів до нормалізації системного психологічного та фізичного насильства в державних спортивних школах;

УФФК

Деякі федерації розуміють проблему невідповідності комуністичної моделі спорту та українських реалій, і намагаються змінюватись.

Але УФФК – це як раз один з найгірших прикладів цементування цієї системи.

Хоча УФФК офіційно зареєстрована як громадська організація, всередині це типова радянська ієрархія. В ній історично не існує демократичних процесів. Зайняти посаду в цій ієрархії означає отримати доступ до державного бюджету та контроль над усім, що відбувається внизу. Фактично це дає можливість вирішувати, хто отримує лід, хто виграє чемпіонати, хто їздить на чемпіонати за кордон за державний рахунок тощо.

Рядові ж члени УФФК не мають ні прав, ні голосу, ні впливу на що. Люди вступають в організацію просто щоб мати можливість виступити на змаганнях.

Керівництво УФФК майже не змінюється десятиліттями. Рекорд належить Людмилі Михайловській, яка займала керівні посади з 1980 по 2018-й рік – майже 40 років. В середньому ця цифра сягає 20 років.

Цікаво, що велика частка керівництва належить до однієї ДЮСШ в Києві (зараз під назвою ДЮСШ “Лідер”) і це не співпадіння. До складу керівництва УФФК не входить жоден фігурист, що виступав за останні 20 років і майже повністю складається з колишніх фігуристів, що почали та закінчили свої кар’єри ще у Радянському союзі.

Багато хто з них пов’язані сімейними стосунками.

Міністерство молоді та спорту не задає питань щодо процесів в УФФК. Можливо цьому допомагає той факт, що посаду Голови відділку зимових видів спорту у Міністерстві займає Данііль Амірханов – чоловік Марини Амірханової, головної тренерки збірної України. Подружжя займає керівні посади більше 20 років.

Президентами та де-факто керівниками УФФК стають номінальні персони, від яких очікують гроші та зв’язки в обмін на посаду –

• екс-президент України Леонід Кравчук,
• політик [Людмила Супрун]https://skateukraine.org/person/ludmyla_suprun/),
• серійний помічник депутатів Євген Ларін,
• помічник Медведчука Михайло Макаров.

Реальний же контроль над процесами у УФФК залишається впродовж десятиліть в руках маленької групи людей.

Наслідками цього є:

Відтік спортсменів та тренерів в інші країни

Минулого року ми опублікували дослідження по міграціям українських спортсменів в інші країни. За нашими даними більше ніж 84 фігуристи перейшли під інші прапори і завоювали 41 медаль, з них 5 олімпійських (в Україні з 2006 року – 0 медалей)

(графік переходів українських фігуристів під інші прапори)

І це ще ми не рахували ТРЕНЕРІВ, які переїхали в розвинуті країни.

Хтось може вважати, що перехід під інший прапор це стандартна практика в спорті і нічого не означає, Але в фігурному катанні це завжди останній крок, невимовно болісний вибір, зроблений від відчаю та відсутності альтернатив.

Скандали та конфлікти

Багато з цих переходів правильніше назвати втечею. Від олімпійської чемпіонки Альони Савченко, що народилася в Обухові, і змушена була втекти до країни де в неї повірили і до десятків менш відомих фігуристів, розкиданих по всій планеті, це – ніщо інакше, як втеча. Втеча від зневажливого ставлення, перш за все. В системі побудованій навколо відсіювання, спортсмени завжди були витратним матеріалом, який не мав свого голосу і належав державі.

УФФК системно і регулярно порушувала базові людські права. Якщо потрібно відібрати паспорт, щоб спортсменка не переїхала в іншу країну – це робилося. Або “загубити” документи, щоб конкурент головної тренерки збірної не поїхав на чемпіонат Європи. Або показово “покарати” тренера, нелояльного до керівництва, втопивши його учнів на змаганнях.

В цій системі спортсмени завжди були витратним матеріалом, який не мав свого голосу і належав державі. УФФК системно і регулярно порушувала базові людські права спортсменів. (У фігурному катанні це, переважно, підлітки)

Якщо потрібно відібрати паспорт, щоб спортсменка не переїхала в іншу країну – це робилося. Або “загубити” документи, щоб конкурент головної тренерки збірної не поїхав на чемпіонат Європи. Або показово “покарати” тренера, нелояльного до керівництва, втопивши його учнів на змаганнях. Або взагалі вигнати чемпіонів України та молодих тренерів, та наказати ДЮСШ не пускати їх на лід.

Постійні скандали та конфлікти стали візитною карткою УФФК. В цих скандалах винуватими завжди були спортсмени, і ніколи – керівництво.

Насилля

Радянська система підготовки спортсменів будувалась на створенні нелюдяних умов і відсіюванні великої кількості людей. Десяток людей, що не ламались, досягали певних вершин, інші – залишались зламані фізично на ментально на все життя. За таких підходів, жорстоке та відверто нелюдяне ставлення до дітей і спортсменів не сприймалося як щось неправильне. Навпаки, з’явилось переконання, що це необхідно для досягнення результатів.

Нажаль, цей погляд на спорт ще досі домінує в Україні, і УФФК тут робить все, щоб зберігати цей підхід.

В українському фігурному катанні це призвело до нормалізації емоційного, психологічного та фізичного насильства – приниження, образи, биття чохлами тощо є звичайною буденністю українських дітей, яких віддають на фігурне катання у ДЮСШ. Внаслідок системного та постійного приниження через форму тіла, майже половина українських фігуристок потерпає від розладів харчової поведінки, з наслідками яких доводиться боротися все життя.

Сексуальні домагання та насилля

В поєднанні з культом тренера (“тренер завжди правий”) та відсутності механізмів захисту дітей, це призвело ще до однієї системної і болючої проблеми – сексуальних домагань і насилля.

Що вищі регалії, авторитет та посада тренера, тим більша вседозволеність. УФФК впродовж багатьох років отримувала листи від батьків з проханнями розібратися з проблемою хоча б серед свого керівництва. Але нічого не було зроблено, що лише закріпило впевненість у безкарності і посилило проблему.

Лише через це Україна втратила майже десяток талановитих спортсменок та спортсменів, які змушені були закінчити кар’єри. І це лише випадки, що нам відомі.

Покидання спорту назавжди

Єдиним логічним результатом цього стало те, що українські діти покидають фігурне катання назавжди. Приниження і образи не створюють середовище, в якому хочется залишатись, тим паче розвиватись Більшість дітей, що займаються в Україні фігурним катанням, покидають цей спорт і ніколи не повертаються. Лише через сексуальне домагання тренерів Україна втратила щонайменше десяток талановитих спортсменок та спортсменів, які змушені були закінчити кар’єри. Ціла низка спортсменів покинула спорт, коли вперше отримала можливість потренуватись в іншому середовищі у Європі і побачила ту прірву у підходах та ставленні розвинутих федерацій і УФФК. Не кажучи вже про масове покидання спорту на ранніх етапах через “незадовільні результати” та нездорову змагальну атмосферу серед навіть наймолодших вікових груп.

Знищення інтересу до ФК

Що менше людей залучено до виду спорту, тим менше до нього інтерес. УФФК мала б за 30 років популяризувати цей спорт та залучити щонайбільше людей, але натомість робила все, щоб якнайменше очей дізнавались, що вібдувається насправді.

Фігурне катання – один з найгарніших видів спорту, готове шоу – з роками втрачало інтерес і фанатів в Україні.

За 30 років Чемпіонати України жодного разу не пройшли з не порожніми трибунами та глядачами.

І це не жарт.

Замість того, щоб популяризувати фігурне катання, робити з чемпіонату України цікаву і важливу подію і залучати глядачів, УФФК проводила його на тренувальній ковзанці без глядачів і розігрувала там свої карти. Головним фокусом було, щоб путівки на чемпіонати Європи та Світу отримали потрібні люди – керівники УФФК, звісно.

Ручна суддівська бригада була тут при нагоді.

Знищення репутації України

Говорячі про суддівство – судді УФФК є головними героями суддівських скандалів Олімпійського рівня, і багато хто були дискваліфіковані чи понижені у званнях за нечесне суддівство та незадовільне володіння англійською.

Складно знайти статті про корумпованість суддів в ISU без згадок українських суддів Альфреда Коритека та Юрія Балкова.

Юрій Балков – людина, що стояла за скандалами Олімпійських Ігор у Нагано, Солт-Лейк-Сіті (після якої навіть змінили систему оцінювання) та Сочі.

В Україні ж він повністю контролює суддівство.

Спортивні результати

Результати та конкурентність України на світовій арені невпинно падають з кожним роком. Якщо ще 15 років тому українські фанати гадали, чи будуть наші фігуристи на п’єдесталі чемпіонату Світу чи ні, то сьогодні гадають чи зможе хтось кваліфікуватись на чемпіонат Європи.

Показовим є графік найкращих зайнятих місць на чемпіонатах світу (тут чим нижче, тим краще)…

Не є сюрпризом, що десятиліттями на чемпіонати світу, Європи та Олімпійські ігри іїздять одні й ті самі тренери. Не є випадковістю, що ці тренери є в керівних органах УФФК.

Система, яку цементує УФФК побудована задля блага маленької групи людей ціною знищення можливостей для всіх інших.

Україна вже є неконкурентноздатною на світовій арені. Завдяки УФФК неймовірно талановиті українські спортсмени не можуть реалізувати себе в цьому спорті та досягти результатів навіть на юніорському рівні.

Ще раз – Україна на сьогодні не може дати спортсменам навчання, що реалізує їх як спортсменів та мінімізує травми. Система яка знищує молодих тренерів як загрозу, яка не стимулює розвиток та обмін знаннями приречена на втрату всіх знань – що і відбулося в українському фігурному катанні за 30 років бездіяльності УФФК.

Не дивно, що молоді клуби, тренери та фігуристи, в тому числі несчислені українські фахівці за кордоном не хочуть мати нічого спільного з цією радянською установою, в якій все побудовано на зв’язках, корупції, скандалах та страху перед системою.

Є дві теми на яких варто трохи зупинитися окремо:

Тренерство

За час свого існування, УФФК не підготувала жодної програми підготовки та ліцензування тренерів.

В Україні не існує жодної посібника з навчання фігурному катанню. Не існує жодної програми навчання українських тренерів. Не було створено жодного навчального матеріалу від УФФК.

Немає культури та практики передачі знань та досвіду між тренерами. Натомість створена культура ворожнечі та приховування знань.

У всіх видах людської діяльності, якщо немає системи навчання та культури обміну знаннями, єдиним результатом є відсутність знань у всіх. Федерація ніяк не стимулює і не заохочує тренерів до розвитку та навчання. Навпаки, молоді тренери сприймаються як потенційна загроза та конкуренція з усіма наслідками.

Єдині знання, які головні тренери УФФК транслюють молодому поколінню це

• Що спорт це про знищення конкурентів.
• Що в спорті немає друзів.
• Що якщо не знищиш конкурента ти – знищать тебе.

Як результат, всі молоді українськи тренери тренують за кордоном – там де їх не знищують, а, навпаки, допомагають розвиватись.

В Україні немає механізму визначення реальних знань чи кваліфікації тренера.

Рівень тренера в Україні визначається за контролем доступу до місцевих ковзанок та державного бюджету. В результаті маємо декілька відомих імен, які займають посади у цій системі і витрачають купу часу на боротьбу з іншими молодими тренерами. Реальну їх кваліфікацію можна побачити по результатам спортсменів на міжнародних змаганнях. Або послухавши історії тих спортсменів, хто дійшли до рівня юніорів і вперлись у неможливість знайти кваліфікованого тренера в Україні. Або порахувавши тих учнів, які від них пішли, покалічені фізично чи психологічно.

Але, нажаль, більшість з цих історії ще не розказані.

Як результат, лише у США тренує більше українських тренерів, ніж в Україні.

У тих тренерів, що не покинули Україну, є два варіанти – проситись на роботу у ДЮСШ або самотужки тренувати на масових катаннях.

1. Тренери у ДЮСШ

Для працевлаштування у ДЮСШ потрібна лояльність системі. Будь кому, хто мав сміливість бути незгодним з керівництвом УФФК фактично назавжди заборонений доступ до роботи ДЮСШ. В деяких ДЮСШ є списки тренерів, кого заборонено допускати на лід – за примхою директора школи або когось на горі радянської ієрархії.

В деяких ДЮСШ є списки тренерів, кого заборонено допускати на лід – за примхою директора школи.

Якщо ж “пощастило” і тренер отримує місце у ДЮСШ, то швидко доводиться вчитись грати за правилами. Зарплата тренерів ДЮСШ визначається державою і залежить від “результатів”. Діти, які не показують “результати” виключаються зі школи. Це створює шалений тиск в першу чергу на тренерів. Замість того, щоб надихати дітей та дорослих розкривати свій потенціал, щоб зростати як спеціалісти, що займаються цікавою, креативною та улюбленою роботою, тренери при ДЮСШ перетворються у елементи радянської кузні, які мають якнайшвидше штампувати з діточок “чемпіонів”.

За відсутності свободи прийняття рішень, планів тренувань та методик, успіх тренера в ДЮСШ залежить від лояльності системі, а не справжнього рівня знань. Тож це системне і нормальне явище, що тренер в ДЮСШ може не мати ні знань, ні досвіду, не розвиватися і десятиліттями бути головним тренером, а тренер, що постійно вчиться, та з шаленим досвідом в інших країнах, може роками не отримувати доступ до ДЮСШ.

В певному сенсі, ДЮСШ перетворились на привілегірований доступ до “безкоштовного” (сплаченого за податки) льоду. І ці привілегії контролюються переважно керівництвом УФФК. Це цементує радянську ієрархію влади у цій організації та страх не бути лояльним системі. УФФК, в свою чергу, регулярно та вправно користується цим – наприклад, знищуючи молодих тренерів та чемпіонів України.

2. Підкатки на масових катаннях

Тренери, яких роками не допускають до роботи в ДЮСШ змушені тренувати як фрілансери, тренуючи окремих дітей та дорослих, індивідуально чи в міні групах на масових катаннях. Це надзвичайно незручні та небезпечні умови для тренувань, які швидко знищують весь ентузіазм та запал молодих тренерів. Їх робота перетворюється на щоденне виживання в незручних умовах та невизначенності перед завтрашнім днем. Більш того, це не дає можливості розвиватись.

Деякі тренери почали пробувати формувати клуби – як комерційні, так і некомерційні. Більшість з них ніяк не зареєстровані. Їх сміливі амбіції впираються не лише у відсутність досвіду та прикладів, а й у відверто вороже ставлення з боку УФФК. Одним з головних інструментів знищення клубів є показове засудження спортсменів на змаганнях. Керівництво УФФК навіть у соціальних мережах погрожує молодим тренерам та клубам, намагаючись створити уявлення, що клуби – це “нелегально”.

І у ДЮСШ, і у самостійних тренерів не існує системи навчання чи кваліфікації тренерів. Кожен тренує “як знає”. По типовим помилкам легко вгадувати з ДЮСШ якого міста спортсмен. Перехід спортсмена від одного тренера до іншого майже завжди супроводжується перевивченням техніки і втратою цінного часу. Конфліктами. А ще частіше травмами.

Суддівство

Ще гірше ситуація з суддівством. Упереджене суддівство завжди було візитною карткою УФФК. Щороку на нашому форумі безліч історій та скандалів пов’язаних з судівством.

На 2021 в Україні є єдина суддівська бригада (комп’ютори та люди, що їх налаштовують) і пул суддів, яких контролює УФФК. Як вже згадували, головою суддівської бригади є понад три десятиліття харків’янин Юрій Балков. Він є одним з найвідоміших учасників скандалів у корупції в суддівстві Олімпійських ігор.

В УФФК немає процесу навчання суддів, хоча безліч фігуристів роками шукають можливості реалізувати себе в цій ролі. Нові судді у УФФК з’являються наступним чином:

• колишній спортсмен висловлює УФФК зацікавленість у суддівстві;
• якщо спортсмен не є в списку “нелояльних” – його/її запрошують на чергові змагання і саджають судити;
• на здивоване запитання “а може ви спочатку якось мене повчите?” відовідь – “ти суди, ми будемо допомагати і подивимось як ти судиш”;
• під час змагань, спортсмену вказують яку оцінку і кому ставити;
• якщо спортсмен не погоджується чи починає підіймати зайві питання – його/її більше не запрошують.

Це є справжньою причиною нескінченних скандалів навколо суддівства. УФФК десятиліттями використовує це як потужний інструмент позбавлення від тренерів та спортсменів, які є потенціальною загрозою змін керівництва УФФК

Часто можна почути, що суддів підкупають – ні, все набагто простіше. Відсів нелояльних системі йде з самого початку.

УФФК десятиліттями використовує це як потужний інструмент позбавлення від тренерів та спортсменів, які є потенціальною загрозою змін.

Інфраструктура

Фігурне катання є видом спорту, який потребує спеціалізованої інфраструктури – критих ковзанок. В Україні вкрай мало ковзанок, тому що радянська планова система не працює в ринковій економіці – якщо немає попиту та зацікавленості мас у льодовій інфраструктурі, то в неї і не інвестують.

УФФК, як організація, що мала б проаналізувати проблематику та економіку будівництва льодових майданчиків, за 30 років не зробила нічого. Не існує ні системного плану, ні бачення, ні аналізу проблеми.

В тих нечастих випадках, коли нові ковзанки з’являються в Україні, інтереси фігурного катання ніяк не представлені. І мова навіть не про стимулювання та комунікацію з приватним сектором. Навіть муніціпальні ковзанки можуть відкриватися і фігуристи з подивом дізнаються, що там немає навіть місця для розминки, хореографічної зали, чи зали з достатньо високою стелею для парників.

УФФК не виконувала і не виконує функції лобіювання інтересів фігурного катання – тільки, якщо це інтереси персонально беззмінних її керівників.

“Per aspera ad inferi”

Офіційний слоган УФФК звучить як Per aspera ad astra – відома фраза латиною, що означає “через терни до зірок”. Як ми вже знаємо, в Україні немає зірок фігурного катання – але є тисячі дітей, які ніколи більше не повертаються на лід, які згадують спорт, як найжахливіший період свого життя.

• Замість олімпійських чемпіонів УФФК створює зламані долі та кар’єри.
• Замість призерів міжнародних змаганнь, Україна отримує тисячі травмованих фізично та ментально дітей.
• Замість медалей, українські фігуристки отримують булімію.
• Замість впевнених в собі чемпіонів по життю, система створює не готових до життя закомплексованих людей, які викинуті системою на призволяще.

Ця нелюдяна система, що не створює зірок, а перетворює життя чудових людей на пекло, має мати інший слоган - “Per aspera ad inferi” - “через терни до пекла”.

Резюме

Окремо варто зазначити, що українське суспільство теж відіграло важливу роль своєю пасивністю.

На папері, УФФК - це громадська організація, і, згідно статуту, у її членів є можливості демократичного впливу на процеси організації – в тому числі зміни правління. Проте ці можливості ніколи не були задіяні – більшість українців про них навіть не знають.

Стосунки між УФФК та її членами побудовані за принципами радянських організацій. І українці – звичайні батьки та тренери, що також виросли ще у радянських реаліях – добре ці принципи розуміють.

• Відсутність будь яких прав та голосу.
• Не вигнали – то й вже добре.
• Не висовуйтесь, не проявляйте ініціативу – і вас не покарають.

СТРАХ став головним інструментом живлення цієї системи.

Показові знищення спортсменів та тренерів роками лише підсилювали його. Ця система існує і живе завдяки вашому перед нею страху.

І це можна зрозуміти. Ніхто не хоче, щоб її дитину вигнали з єдиної в місті ковзанки. Або назавжди закрили шлях до мрії. Нікому неприємно розповідати болісні історії.

Але саме завдяки цьому ця система і продовжує існувати.

Ви теж є система.

Саме завдяки цьому, третину століття – ще раз, вдумайтесь –третину століття - Україна втрачає рік за роком весь свій потенціал: - і тренерів, і фігуристів, і результати, і знання, і інтерес до фігурного катання.

Зато певні керівники УФФК мають 5 квартир і їздять на Теслі, розповідаючи, що просто в держави мало грошей на спорт.

Тож питання до всіх і кожного, хто читає цю статтю чи дивиться це відео. Чи здатні українці щось змінити, чи будуть і далі робити вигляд, що все окей і терпіти це ще третину століття?